У Запоріжжі презентували книги про переселенців по різні боки барикад
Теми АТО, війни та переселенців швидко увійшли до українського літературного процесу. І можна з упевненістю сказати, що закріпилися вони тут надовго. Підтвердженням цьому є значна кількість творів різного жанру й формату про трагічні події 2014-2015 років. Чим є ці роботи – кон’юнктурою чи справді цінними знахідками для літератури – покаже час. А поки що українці можуть лише знайомитися з книжками на цю тематику та оцінювати їх. Дві з них – «АТО: Історії зі Сходу на Захід» та «Нове життя: Історії з Заходу на Схід» презентували і в Запоріжжі. Молода авторка Маргарита Сурженко розповіла, що її надихнуло на написання творів та в чому особливість кожного з них. Купити українську книгу можливо тут.
Про історію написання
Маргарита Сурженко – луганчанка. У червні 2014 року змушена була залишити місто через військові дії.
– Ми думали, що їдемо на тиждень – навіть у сумці було більше подарунків для друзів, до яких ми вирушили, а не наших речей. Далі ставало все небезпечніше, і ми зрозуміли, що повернутися буде важко. Почали користатися пропозиціями волонтерів і так потрапили на Волинь. Зупинися в одному із селищ, і там я зрозуміла, що вже маю дуже багато вражень від ситуації, почула багато історій, як позитивних, так і негативних. І я почала їх записувати. Потім я просто надіслала листа до літературної агенції Discursus і запитала, чи можна у них видати книгу безкоштовно. Вони попросили вислати текст, а після прочитання відповіли, що книгу надрукують.
У видавництві пояснюють, що вирішили на свій ризик безкоштовно видати «АТО: Історії зі Сходу на Захід» через легкість і простоту тексту. Після виходу першої книги засновник літературної агенції Василь Карпюк зазначив, що, на відміну від молодих авторів, які намагаються писати дуже елітарно та роблять багато суб’єктивних висновків, Маргарита пише дуже прості оповідання без аналізу подій, і в цьому є їх шарм і унікальність.
«АТО: Історії зі Сходу на Захід»
Головні герої цієї книги – Ангеліна, Толік та Оксана – їдуть зі Сходу на Західну Україну, подалі від війни. Троє патріотично налаштованих молодих людей, які вже мають якісь здобутки в рідному Луганську, змушені покинути місто та починати життя знову. Всі троє вирішують їхати саме на Західну Україну. Як каже авторка, розповіді, одночасно, і засновані на реальних подіях, і вигадані, народжені самою ситуацією:
– Наприклад, історія одного з героїв – Толі, що змушений був поїхати з Луганська після початку воєнних подій. Він відчуває докори сумління, що не може захищати свою землю. І єдиний спосіб позбутися цього тягаря він бачить у тому, щоб поїхати на Донбас добровольцем, – розповідає авторка. – В мене є такий самий друг, який спочатку поїхав з Луганська, а потім повернувся воювати за Україну. Цією історією я хочу сказати, що не треба судити про всіх чоловіків з Донбасу стереотипно і вважати, що всі вони тікають звідти.
Три персонажі, які на початку книги навіть не були знайомі одне з одним, під кінець своїх пригод зустрічаються у Львові. Як і належить романтизованим героям, вони доходять висновку, що все це з ними сталося недаремно: «АТО – це чудова можливість відчути один одного й стати одним цілим».
«Нове життя: Історії з Заходу на Схід»
Це – одночасно і протиставлення, і продовження першої книги. Тут головними героями є не патріотичні українці, а ті, хто тримається іншого фронту. Сорокарічна Ольга, яка не хоче кидати своє влаштоване життя в Луганську. Дмитро, для якого, при відсутності нормальної роботи, єдиною розрадою є російське телебачення. Дванадцятирічний Ваня, який вірить у «славетних ополченців». Усі герої другої книги навіть дещо стереотипні. Такими авторка бачить тих, хто залишився по інший бік барикад. Разом з тим книга не є інструментом для звинувачення – нею Сурженко намагається зрозуміти природу цих людей.
– Коли я закінчила першу книгу, зрозуміла, що хочу написати про героїв, які є по інший бік, – говорить Маргарита Сурженко. Хотілося пояснити, що стало підґрунтям для формування їх думок та показати, що вони теж люди. Одна з героїнь – сорокарічна Ольга. За її допомогою я хотіла показати, як важко починати нове життя, коли тобі вже за 40. Знаю, що багато людей змушені повертатися до Луганська, бо вони просто не хочуть жити зі своїми дітьми, висіти в них на шиї. І вони повертаються, живуть при тому режимі, який там зараз є, хоча й не підтримують його. Це така спроба занурити людей у Луганськ.