Засудження є. А де ж аргументи?

Кожний автор сподівається, що його публікації не залишаться непоміченими й отримають фахову оцінку. Це важлива складова будь-якого дослідження. Вона сприяє встановленню істини. Однак з ветеранським відгуком склалося інакше.
Статтю я будував виключно на аналізі фактів. У відповідь – їх повне ігнорування й загальні слова, слова, слова. Голослівні звинувачення у відсутності патріотизму, ні сіло ні впало, прив’язування до теми колективу інженерної академії (давно нема парткомів, а звичка «інформувати інстанції» для частини певного покоління назавжди стала нормою життя).
Неприємно бачити явні спроби пересмикування. Намагаючись дискредитувати, опоненти двічі підкреслюють, що для мене важливим джерелом є щоденник ворога – Ф. Гальдера. У зв’язку з цим рекомендують працювати в архівах. Шановні, будувати розповідь на свідченнях Гальдера я не міг у принципі. Запоріжжя він згадав лише один єдиний раз. Що ж до Подольська, куди мені пропонується їхати, то це зроблю, коли треба буде дослідити історію якогось невеликого підрозділу чи прослідкувати долю окремого солдата. Все інше є під рукою. Нагадаю, в статті писав, що ще в часи М. Хрущова побачили світ документи з архіву Міністерства оборони СРСР. 824 сторінки цих документів стосуються ходу війни у 1941 році в Придніпров’ї. В них знаходимо повну інформацію про щоденні події, починаючи від рівня Ставки й закінчуючи окремою дивізією (часто полком і батальйоном).
Щодо зауважень по змісту моєї публікації. У рецензії читаю: «Ми вважаємо, що деякі факти, наведені у Вашій статті, є також фальсифікацією і міфом». Добре, які ж? Можливо, дійсно, я змушений буду визнати свою неправоту. Однак факти фальсифікації не наводяться. Спробую здогадатися. Очевидно, фальсифікацією вважається заперечення тверджень про «півторамісячне стримування у нерівній боротьбі полчищ гітлерівців».
Які ж контраргументи пропонують шановні ветерани? Вони вказують, що героїчну оборону Запоріжжя згадував сам Л. Брежнєв. Це аргумент? Із публікації в публікацію в місцевих ЗМІ кочує розповідь про наказ Гітлера штурмувати Запоріжжя відбірними частинами. Звісно, не могли обійти такий «виграшний» доказ і ветерани. Однак куди ж поділися елітні з’єднання? Місяць перед містом одиноко маячила єдина угорська дивізія. Хто ж наважився проігнорувати розпорядження всесильного фюрера?
Більше нічого. Так де заперечення по суті? Очевидно, слід вважати, що мою оцінку 47 днів протистояння під Запоріжжям ветерани мовчазно визнають. Далі вони зосереджуються на іншому. Все звично зводиться до одного дня, 18 серпня, і участі в бою 16 ЗАП. Не збираюся дискутувати на тему, скільки танків втратили німці – два, три, як згадують одні, чи шість, на чому наполягають зенітники, та скільки було знищено ворожих піхотинців – 20, 30 чи 50. Це не принципово. Цифри одного порядку й цілком вписуються в поняття «бій місцевого значення». З цієї причини він, як я раніше зазначав, і не потрапив до жодного донесення, як радянського, так і німецького.
Залишається подвиг зенітників при захисті неба Запоріжжя. Нам повідомляють, що за більш ніж три місяці війни пости спо-стереження зафіксували нальоти й прольоти великого числа ворожих літаків. Але, на жаль, це нічого не підтверджує і не спростовує. Адже незрозуміло, скільки літаків мали цілі в Запоріжжі, а скільки просто пролітали над містом, чи були помічені десь на горизонті. Ветерани рапортують про вісім збитих полком літаків за один лише тиждень (18-25 серпня). Оскільки я не дослі-джував бойовий шлях окремо взятого полку і, як слушно зауважують критики, не можу все знати, обмежусь більш загальними даними, які дають поживу для роздумів. За вдвічі більший період, з 15 по 31 серпня, ВПС всього Південного фронту знищили в повітрі й на землі 30 літаків. За цей же час силами і ВПС, і ППО гітлерівці спромоглися ліквідувати 22 радянських літаки зі складу авіаційних підрозділів цілого фронту. На такому тлі результат 16 ЗАП вражає, бо досягти його було вкрай складно, якщо взагалі можливо. 18 серпня зенітники, очевидно, встигали розстрілювати наземні цілі й водночас якимось чином вражали літаки. У подальшому ж ворог не кидав на місто авіацію, обмежувався розвідувальними польотами. Це цілком відповідає й версії ветеранів полку, які зазначають, що Гітлер «беріг» Запоріжжя, бо хотів захопити з працюючими підприємствами.
Отже, ще раз спитаю: так на чому ж базуються гнів і обурення?