Украинские сельхозпроизводители за снятие моратория на продажу земли

Нации, делавшие ставку на развитие машиностроения и добычу полезных ископаемых, безусловно, чувствуют себя более-менее защищенно в зачастую непредсказуемом океане мировой экономики. Но, как показывает практика, топливный или, к примеру, «алюминиевый» кризис – ничто в сравнении с кризисом продовольственным. И нынешняя ситуация – прекрасный повод задуматься о фактически неиспользуемом потенциале украинских «сельскохозяйственных просторов», способных (просим простить за набившую оскомину фразу) «накормить всю Европу». В этой сфере – и это мнение многих авторитетных экспертов – нужно навести элементарный порядок. И хотя «порядок», как и «счастье», каждый воспринимает по-своему, есть какие-то общие критерии оценки. О них мы решили поговорить с одним из ведущих специалистов сельхозотрасли, председателем Запорожской областной аграрной палаты (ЗОАП), действующим фермером Владиславом Сергиенко.

Запорожская областная аграрная палата была создана в 2009 году. Цель объединения – консолидировать усилия аграриев, независимо от формы хозяйствования, в деле становления и укрепления этой сферы экономики и выведение ее на уровень международных стандартов. На сегодняшний день ЗОАП, являющаяся составляющей частью Аграрной палаты Украины, объединяет около сотни специалистов, среди которых – действующие фермеры, научные работники и руководители с/х-предприятий.

Комитет по вопросам аграрной политики и земельных отношений рекомендует парламенту принять за основу законопроект об аграрных палатах в Украине

Законопроект №7190 предлагает определить общие принципы создания и деятельности в Украине аграрных палат как негосударственных самоуправляющихся организаций субъектов хозяйственной деятельности, осуществляющих соответст-вующую деятельность в сельском хозяй-
стве, с целью развития профессионального самоуправления в этой сфере, что должно содействовать эффективному развитию сельскохозяйственного производства.
В ходе заседания комитета отмечалось, что аграрная палата должна быть негосударственной самоуправляющейся организацией, объединяющей юридические и физические лица, а также их производ-ственные подразделения, объединения, ассоциации, осуществляющие предпринимательскую деятельность в сфере сельскохозяйственного производства, переработки или заготовочно-сбытовой деятельности.
По мнению авторов законопроекта, аграрные палаты должны создаваться по принципу добровольного объединения их учредителей. При этом региональные аграрные палаты должны действовать на территории Автономной Республики Крым, областей, городов Киева и Севастополя, а на всей территории Украины – Аграрная палата Украины, которую должны создавать Всеукраинские собрания представителей региональных аграрных палат.
Члены комитета считают, что одна из важных задач Аграрной палаты Украины – «консолидация усилий пока еще разрозненных профессиональных аграрных организаций для координации совместной деятельности, направленной на повышение эффективности работы аграрного сектора, уровня доходов и благосостояния сельскохозяйственных товаропроизводителей и сельского населения».
Документ также содержит норму о правах аграрных палат и источниках формирования их имущества.
В ходе заседания комитета также отмечалось, что практически во всех европейских странах статус, полномочия и место аграрных палат в общественной и экономической жизни устанавливает закон. Выступающие отмечали, в частности, что «традиционно сильными, в том числе за счет благоприятного правового поля, являются аграрные палаты Франции, Австрии, активно развиваются аграрные палаты и в других постсоциалистических странах, в частности в Чехии, Венгрии, Словакии, Польше, Литве, где их статус также устанавливает специальный закон».

– Чим сьогодні в основному займається ЗОАП?
– Організація займається, по-перше і найголовніше, проведенням науково-практичних семінарів, і тільки в цьому році їх було три. Перший – по технології вирощування екологічно чистої продукції, другий – по вирощуванню ярової пшениці в умовах степової зони України, третій семінар – по кооперації можливості створення аграрного кластеру «Зелена зона Запоріжжя». Його передбачається створити на території кількох південних районів: Мелітопольського, Приморського, Бердянського, Приазовського. Там є великий потенціал для вирощування екологічно чистої продукції. Другий напрямок діяльності – міжнародний. Члени ЗОАП за час її існування провели робочі поїздки до Німеччини, де відвідали аграрну виставку у Ганновері, друга поїздка до цієї країни була до навчального центру з питань альтернативних джерел енергії. Ми відвідали Польщу, Чехію, де познайомилися з роботою тамтешньої Аграрної палати. Третій напрямок – молодіжний. У нас є молодіжне крило, яке очолює фермер Наталя Міщенко (сама вона з Люцерни). Воно об’єднує до 20-ти молодих аграріїв, які, до речі, ініціювали проведення першого всеукраїнського конгресу молодих аграріїв. Форум відбудеться у Києві 12 жовтня. ЗОАП, що дуже важливо, орієнтує починаючих фермерів на стандарти роботи, які прийняті у ЄС. Торуємо шлях до Європи!

– Владиславе Олексійовичу, ви – і теоретик, і практик сільського господарства. У чому полягають ці частини вашої особистості?
– Теоретична частина, це те, що я у складі великої групи фахівців-керівників с/г-підприємств вивчив теорію ведення сільського господарства в умовах ринкової економіки. Мається на увазі малий і середній бізнес. Це було з десяток років тому на базі Національного аграрного університету, де за одним з проектів ЄС, яким керували німецькі спеціалісти, була сформована група з викладачів профільних вузів. Потім були організовані поїздки-стажування до Німеччини, і таким чином було підготовлено чимало сучасних аграріїв з різних регіонів країни. Наразі, коли мене запрошують на усілякі семінари, я ділюся набутим досвідом. Серед моїх слухачів є студенти мелітопольського та василівського вишів, з якими у
ЗОАП є договір. Кілька разів запрошували до Дніпропетровська та Києва. Я вже встиг написати декілька книг про кооперацію та систему управління сільськогосподарським підприємством. Перший наклад було видано завдяки Запорізькій торгово-промисловій палаті. Зараз готуємо друге видання. Тому наробки, які, до речі, читають мої колеги, є. Досвід Запоріжжя пішов по всій Україні. Окрім цього, я не втрачаю зв’язки з усім світом: Канада, ЄС, Росія…
А практик я в тому, що головую у невеличкому фермерському господарстві «Орбіта», 70 гектарів якого знаходяться у Василівському районі. Це, можна сказати, за розмірами середньостатистичне або навіть класичне європейське господарство. По галузях представлено фактично все: рослинництво, 40 голів великої рогатої худоби, близько 70 свиней, 200 гусей, три ставки. Приїжджають до мене студенти біофаку ЗНУ, наприклад, майбутні іхтіологи. Закріплюють свої знання на практиці, потім пишуть роботи. По економіці також проходять стажування. По рослинництву ми зараз активно співпрацюємо з французами – «Орбіта» має договір з кооперативної групою «Маісадур». Виробляємо насіння, адаптоване для наших кліматичних умов. Це дозволяє займати передові позиції і не відставати від ЄС, бо, я впевнений в тому, що за умови нормальної постановки аграрної політики, яка нас не задовольняє зараз, ми в деяких питаннях можемо заткнути за пояс і європейців. Не треба їх боятися – всі там поважають українців, усі  цінують і розуміють, який потенціал є в наших руках. Поважають, а в деяких моментах – й самі нас бояться!

– Повернемося на рідні простори. Що заважає українським аграріям міцно стати на ноги?
– Якщо розумно підходити до справи, то навіть незважаючи на несприятливі погодні умови можна мати добрий врожай. Тут відіграють свою роль і насіння, і добрива, і європейські принципи ведення господар-ства. Втім, на рівні держави треба робити аграрну реформу. Саме РОБИТИ, а не ДЕКЛАРУВАТИ! Треба провести земельну реформу – ВІДДАТИ землю селянам, зняти той треклятий мораторій на право власності. Тут багато людей відразу думають саме про купівлю-продаж землі і вважають, що це святе святих. Ні, святе святих є конституційно закріплене ПРАВО ВЛАСНОСТІ. Чому, припустимо, той чи інший олігарх має право власності на якесь підприємство і може будь-якої миті продати його акції на біржі, а літня жінка, яка хоче, скажімо, переїхати із села до дітей у місто, не може продати свою землю як власність? Справа саме в цьому. А обмежили її тому, що руками пані Ващук (Катерина Ващук, народный депутат. – Ред.) і пана Кириленка (Іван Кириленко – народний депутат. – Ред.) прийняли відповідний антиконституційний закон. Вони подали проект цього закону, і Кучма «на коліні» його підписав. І вони, я впевнений, розуміли, що коїли. Вони думають, що зробили «благие намерения» українському селянству. А всім відомо, куди вислана дорога такими намірами. Далі іде розвиток корупційної складової. Тут селянина обмежили, а в усіх держпрограмах, що є для села, створили конкурсні комісії. Також усім відомо, хто там перемагає. Наголошую: всі селяни хочуть, щоб той мораторій було нарешті знято, і вони стали справжніми власниками своїх паїв. Бо це споконвічна мрія українця – працювати на СВОЇЙ землі.

– Як тоді із заявами, що українські землі після відміни мораторію будуть скуповувати іноземні компанії?
– А ось тут треба вводити обмеження. Наприклад, у країнах ЄС, у тій самій Польщі. Ми вивчали це питання. Там для фізичних осіб обмеження 400 гектарів, для юридичних – 500. Питали у місцевих аграріїв, чому так, а вони кажуть: «Та ви спробуйте більше обробити самі, на своєму тракторі!». Після 400 га треба вже наймати людей. Тому, відкривши право власності селянина на землю, необхідно обмежити кількість землі у руках фізичної та юридичної особи. Другий обмежувальний фактор – заборонити продаж іноземцям української землі, як це зробили в Польщі до 2020 року. В Україні цей термін можна відтягнути до моменту входження до ЄС, а то й по тому ще років на 50. А якщо іноземці намагатимуться купувати наші гектари через підставні фірми, впровадити за це кримінальну відповідальність. І ось це як раз має контролювати громадськість, об’єднана в Аграрну біржу. Приклад: у Франції фермер отримує за держпрограмою дотації з бюджету за гектар посіяного соняшника у розмірі кількох сотень євро. І не дай Боже, він засіє цієї культури менше, ніж проходить по документах. Тоді вся сільгосптериторія навкруги позбудеться державної дотації. І інші фермери, які всі є членами громадського об’єднання, дивляться один на одного, аби цього розходження не сталося. Громадський контроль та існуючі у перспективі органи аграрного саморегулювання – головне. Законопроект, що пропонує змінити функції та власне «вигляд» нині існуючої Аграрної палати України, подавався до парламенту тричі. Віз і нині там (остання згадка на сайті ВР про цей документ датується кінцем лютого минулого року. – Ред.). Чому закон не приймається, скажу вам як власник ставків. Аби впіймати коропа – треба змутити воду. Людям, які звикли «ловити рибку» у такій воді, прийняття такого документа – як кістка у горлі. Все просто. Де немає прозорості, є корупція. Втім, якщо цей закон буде прийнято, надходження до бюджету зростуть у рази за рахунок плати за землю та інших складових. І люди, нарешті, напевно знатимуть, де чиї гектари, що зараз розділені дивним законом на землі населених пунктів та поза їхніми межами. Усі землі, я впевнений, мають бути віддані органам місцевого самоврядування, а не якимсь райдержадміністраціям з їхніми взагалі незрозумілими функціями. Приїжджає якийсь
«князьок» і починає командувати цими землями за межами населених пунктів – «підпишу оренду, не підпишу». І знов-таки, зрозуміло, підписують тим, хто «приніс». Йде справжній «дерибан». Одна надія – на новий парламент і на людей із розумінням справжніх потреб села, які туди, можливо, прийдуть.