Ще раз про соціальні виплати населенню

Питання щодо підсудності спорів, пов’язаних із здійсненням соціальних виплат неоднозначно вирішувалося на законодавчому рівні. З часу створення адміністративних судів розгляд справ соціальних категорій був віднесений до їх компетенції. Потім законодавець прийняв зміни до закону і передав цю категорію справ на розгляд за процедурою цивільного судочинства, а потім знову повернув їх до компетенції адміністративних судів.
Усі добре знають про те, що в країні склалася над-звичайно складна соціально-економічна ситуація і усі її труднощі, як у дзеркалі, відобразилися на соціальних виплатах населенню.
Кажучи зрозумілою для усіх мовою, держава виявилася неспроможною здійснити усі соціальні виплати, передбачені законами України (економічна обґрунтованість цих законів – це тема для іншої розмови).
Тоді з’явилася низка постанов уряду України, якими фактично були нівельовані положення законів. Позиція уряду зрозуміла, він підводив соціальні виплати до реальних економічних можливостей держави. Проте, це ніяк не узгоджується з положеннями Конституції та відповідними законами України.
Виник соціальний конфлікт, і замість того, щоб вирішувати його на рівні законодавчої та виконавчої влади, потік обурення громадян діями уряду та його органів, зокрема Пенсійного фонду, був направлений у суди.
Виникла парадоксальна ситуація: більшість пересічних громадян стала вважати, що усі їхні негаразди, пов’язані з перерахунком пенсій, виплатами дітям війни, чорнобильськими виплатами та інше, є наслідком неналежної роботи судів і, зокрема, адміністративних. Суди перетворилися на якісь «філії Пенсійного фонду». Це має назву проблему переклали з хворої голови на здорову.
Адміністративні суди виявилися просто неготовими до розгляду такої кількості справ ні організаційно, ні матеріально. Та вони і не могли бути готовими, де й у якій країні Європи (а Україна здійснює європейський ви-бір) бачено, щоб суди розглядали мільйони однотипних справ замість того, щоб розглянути з десяток-другий та зобов’язати центральні органи влади, зокрема Пенсійний фонд України, виконувати вимоги закону. А суди зайняли однозначну правову позицію про те, що Закони України мають пріоритет перед постановами уряду і соціальні виплати потрібно здійснювати тільки відповідно до вимог законів України. Щоб урегулювати це питання, цю прогалину у законодавстві, мабуть, потрібна, перш за все, воля та бажання законодавця, тобто Верховної Ради України, внести такі зміни до існуючих законів, які б кардинально вирішили питання пенсійних та інших соціальних виплат.
На сьогодні ж адміністративні суди не мають ні необхідної кількості суддів, щоб розглянути таку кількість справ, ні належного фінансування (фактично усі суди України профінансовані на 26-30 відсотків від потреби).
Не буду казати за всю Україну, наведу статистику тільки для одного апеляційного адміністративного округу – Дніпропетровського, а юрисдикція Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду поширюється на Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області.
Так, маючи штатну чисельність суддів апеляційного суду 53 судді, фактично працюючих 25, з них одна суддя – у декретній відпустці. Кадрове наповнення суду суддями – теж тема для окремої, доволі непростої розмови.
У 2010 році в провадження суду надійшло більше ніж 60 тисяч справ, серед них понад 80 відсотків – це справи соціальних категорій, і левову частку в них складають справи дітей війни (біля 80 відсот-
ків). З усієї кількості справ судді апеляційного суду розглянули біля 44 тисяч справ.
За п’ять місяців 2011 року в провадження суду надій-шло (з урахуванням залишку 2010 року більше 85 тисяч справ), і серед них понад 80 відсотків – це справи соціальних категорій, зокрема справи дітей війни. Крім того, на поточній реєстрації у суді знаходиться біля 30 тисяч справ. Отже, можна говорити, що до суду з початку року надійшло близько 120 тисяч справ. Щоденно до суду надходить від 1 тисячі до 2 тисяч справ.
У реальності опрацювати таку кількість справ та передати їх на автоматизований розподіл, щоб справи не пізніше наступного дня з часу надходження були передані судді-доповідачу, як того вимагають положення ст. 189 КАС України, практично неможливо. При цьому тільки на реєстрацію справ задіяні 12 працівників суду. Фактично, справа з моменту її надходження передається судді протягом близько півтора місяці. При цьому працівники працюють понад нормований робочий день та вимушені виходити на роботу у вихідні дні.
Напруження не витримують не тільки працівники суду, а навіть автоматизована система «Діловодство», через яку ведуться реєстрація та розподіл справ.
Кожен суддя в середньому має у провадженні біля 4 тисяч справ і навіть більше, через це позбавлений фізичної можливості призначати їх та розглядати у розумні строки, як того вимагає ст. 122 та
ст. 190 КАС України. Через цю причину справи вже призначаються на 2012 рік.
За відсутністю належного фінансування суд позбавлений можливості своєчасно надсилати повідомлення учасникам судового процесу про розгляд справи, надсилати копії судових рішень, повертати на виконання справи до судів першої інстанції.
Так, потреба суду на поштові відправлення у цьому році складає біля 2 мільйонів гривень, а кошторисні призначення складають тільки 45 тисяч гривень. Проведено тендер на закупівлю поштових марок на суму 600 тисяч гривень, проте за відсутністю кошторисних призначень суд позбавлений можливості здійснити закупівлю марок.
Щодо питання фінансування роботи суду, ми неодноразово зверталися до Ради суддів адміністративних судів України, Державної судової адміністрації України, уряду, Президента України, проте питання роками не вирішується.
Окремої уваги заслуговує позиція органів виконавчої влади, зокрема Пенсійного фонду України та його органів на місцях. Крім того, що вони оскаржують фактично кожне рішення в апеляційну інстанцію, останнім часом почали надходити заяви про роз’яснення рішення, що призводить до зайвого перевантаження судів, зокрема апеляційного, та значно затягує виконання рішень.
По суті, це є зловживанням процесуальними правами, оскільки ст. 49 КАС України передбачено, що сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.
Останнім часом, користуючись правом, наданим
ст. 166 КАС України, судді апеляційного суду постановляють окремі ухвали про усунення причин та умов порушення закону відповідними державними органами та їх посадовими особами, а також про притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Отже, складна ситуація, яка склалася з розглядом адміністративних справ соціальних категорій, викликана не неналежною роботою судів, а бездіяльністю органів виконавчої влади.
Судді та працівники суду роблять все можливе, і навіть надможливе, щоб суд виконав ті обов’язки, які на нього покладені Конституцією та законами України по здійсненню правосуддя, по захисту законних прав та інтересів громадян, юридичних осіб.
При цьому судді та працівники суду самі потребують захисту з боку суспільства, адже їх заробітна плата зведена до мінімуму. Так, працівники апарату суду отримують заробітну плату в розмірі 1500-2000 гривень, а це усі, зазвичай, молоді спеціалісти, які мають вищу юридичну освіту. Такий стан речей породжує звільнення працівників суду, що, у свою чергу, негативно впливає на стабільність роботи суду.
Цією публікацією я б хотів привернути увагу до обговорюваної проблеми не тільки пересічних громадян, а й органів законодавчої та виконавчої влади, найвищих посадових осіб держави, бо тільки за їх участі можливо змінити на краще ситуацію зі здійсненням соціальних виплат.

З повагою, Голова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду О. Мартиненко