Попереду паровоза

І хоча русифікація при новій владі набирає нових обертів, схоже, від своїх обіцянок прийняти Закон «Про мови в Україні», яким українська мова де-юре витісняється на периферію суспільного життя, керівництво правлячої партії тихо відмовляється. І робить, до речі, дуже правильно – собі ж на користь.
Що ж стосується керівників запорізьких регіоналів, то вони, здається, хочуть бути «святішими» за самого Папу Римського, тобто за своїх київських очільників. В області градус русифікації вже давно «зашкалює». Навіть у владних кабінетах не почуєш української мови, хоча державні службовці давали клятву дотримуватися законів України, в тому числі й мовного законодавства. Пленарні засідання облради ведуться російською мовою. Дрібні чиновники беруть приклад зі своїх начальників. Пора б прийняти ухвалу про виконання мовного законодавства, про захист української мови в області, почавши з вищого керівництва. Насправді, все відбувається нав-паки: Запорізька обласна рада п’ятого скликання 8 вересня 2010 року переважною більшістю голосів ухвалила рішення №47 «Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови в Запорізькій області та сприяння виконанню зобов’язань України щодо реалізації норм Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», яким російська мова оголошувалася «регіональною мовою».
Рішення викликало протести громадськості. Чекали реакції прокурора області. Вона прозвучала 18 жовтня 2010 року: рішення облради було опротестовано як незаконне. 
Подібні ухвали про регіональний статус російської мови ще раніше приймали місцеві ради Донецької, Харківської і Луганської областей, а також міст Харкова, Севастополя, Дніпропетровська, Донецька й Луганська. І в усіх випадках ці ухвали були опротестовані місцевими прокурорами.
Зокрема, прокурор Запорізької області нагадав депутатам, що державний статус української мови встановлений ст. 10 Конституції України і ст. 2 Закону «Про мови в Українській РСР». Зміна мовного режиму території не входить до прерогатив місцевих рад. Посилання депутатів облради на ч. 2 ст. 43 Закону «Про місцеве самоврядування», який, начебто, дає їм право оголошувати в області російську мову регіональною, безпідставне. Як не читай цей Закон, все одно в ньому не знайдеш повноважень місцевих рад оголошувати російську мову регіональною.
Прокурор у своєму протесті не відповів на спробу обласної ради обґрунтувати свою ухвалу посиланням на Закон України від 15.05.2003 року «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». І зробив правильно. Ратифікація автоматично не перетворює цей документ на частину вітчизняного законодавства. Для цього слід провести багато юридичних узгоджень, прийняти нові Закони або внести зміни до старих (імплементація). Цього ще не зроблено. І в якому вигляді буде зроблено, сьогодні говорити рано.
До речі, необґрунтованість своїх посилань на Європейську хартію автори рішення Запорізької обласної ради від 08.09.2010 року добре розуміють. Інакше для чого б вони включали в це рішення пункт 3, яким передбачається звернення облради до Верховної Ради України з пропозицією імплементувати «в повному обсязі Європейську хартію регіональних мов, мов меншин». (До речі, цього не зроблено в сусідній Росії і ряді європейських країн, і ніяких протестів не було). Взагалі, включення цього пункту до ухвали Запорізької ради є свідченням юридичного крутійства, до якого вдаються автори документа, прагнучи обґрунтувати свою позицію в умовах, коли правових підстав немає.
Прокурор керується не лише законами, але й ухвалами Конституційного суду України, зокрема його рішенням за №10-рп/99 від 14 грудня 1999 року, де в пункті 3 сказано: «Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом конституційного поняття «Конституційний лад». Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові… Положення ст. 10 Конституції України, як і інших статей розділу І «Загальні засади», можуть бути змінені тільки у порядку, передбаченому її ст. 156, шляхом прийняття закону, який затверджується всеукраїнським референдумом».
Якщо підсумувати все вищесказане і абстрагуватися від юридичної термінології, то позицію обласної ради можна охарактеризувати так: 1) прийнявши рішення про надання російській мові статусу регіональної, Запорізька обласна рада зайнялася не своєю справою, 2) ухвала радою цього рішення є, по суті, спробою самочинної зміни конституційного ладу. Рішення прокурора цілком законне!
Здавалося б, провладна більшість обласної ради після протесту прокурора повинна була поставити крапку: «попіарилися» на грані юридичного «фолу», заспокоїли своїх особливо екзальтованих прихильників, та й годі. Але – ні! 12 листопада 2010 року Запорізька облрада голосами більшості ухвалила рішення відхилити протест прокурора. Компетенція стража Закону була поставлена під сумнів. Подібним чином розгорталися події і в сусідніх областях південного сходу України. Там, як і у нас, регіональні за партійним складом ради за ухвалами, підготовленими доморощеними Лікургами, також відхиляли прокурорські протести.
 

Що ж далі?
Далі своє слово має сказати суд. Причому судовий позов подає прокурор. Як правило, він це робить у відведені для цього терміни. Якщо в силу якихось причин прокурор з реакцією запізниться, позов може подати будь-який громадянин України, який вважатиме, що рішення ради обмежує його в правах. З позовом може виступити й зареєстрована громадська організація. Саме так і було в сусідніх областях: з позовами виступали і окремі громадяни, і організації, і прокурори. Інколи судові рішення ухвалювалися швидко, інколи справа затягувалася, переходила з однієї судової інстанції до іншої. Але в усіх випадках результат був один: рішення про регіональний статус російської мови скасовувалося.
Унікальний приклад – донецький. Там облрада прийняла рішення «О создании условий для развития русского языка» ще в травні 2006 року, тобто при «помаранчевій владі». Після кількарічної тяганини (Донецьк все-таки!) 30 серпня 2010 року Вищий адміністративний суд України в Києві залишив без задоволення касаційну скаргу Донецької обласної ради на ухвалу Донецького апеляційного суду від 16 липня 2010 року та постанову Ворошиловградського районного суду м. Донецька від 26 січня 2010 року, якими рішення Донецької облради було визнане незаконним. Скільки ниточці не витися, кінець буде…
Без сумніву, керівники запорізьких регіоналів знають про провал подібних ініціатив своїх однодумців у сусідніх областях. Мабуть, не дуже сподіваються і на свій успіх. Але, як і раніше, її величність «політична доцільність», прагнення за будь-яку ціну втримати під своїм контролем російськомовних виборців, затьмарює розум, штовхає на протиправні дії. Благо, ніякої юридичної відповідальності за це ні керівники місцевих рад, ні їхні депутати не несуть. Така собі «колективна безвідповідальність»…
Почекаємо рішення суду…
Федір ТУРЧЕНКО,
депутат Запорізької обласної ради, член комісії з питань
законності, боротьби з корупцією, депутатської етики, прав людини, інформації та свободи слова.