Медійники зі всього світу обговорили стан інформаційної безпеки України

Навіть у питанні представлення в зарубіжних медіа наша країна помітно кульгає, незважаючи на Майдан і війну, які, здавалося, мали сколихнути світ. Розібратися, в чому причина таких негативних тенденцій, вирішили ті, хто за службовим обов’язком повинен їх безпосередньо формувати, – журналісти. Про актуальне й найважче у сфері інформаційного захисту дискутували на найбільшій медіаподії України – третьому Львівському медіафорумі.
военнослужащих
Україна між пропагандою на невідомістю
Левова частка обговорень на цьогорічному форумі була присвячена дії російської пропаганди на українську та світову спільноти. Лауреатка Пулітцерівської премії, журналіст Washington Post Енн Епплбаум (на фото) розповіла про те, що всередині країни і за її межами пропаганда діє по-різному:
– Путіну все одно, чи ви підтримуєте його, якщо живете в Англії. Його мета – розвалити демократію, використати суперечності та виявити європейську корупцію. Це робиться не тільки для того, щоб послабити опонентів Росії, але й показати, що немає альтернативи. У внутрішній пропаганді для них дуже важлива Україна, адже якщо тут відбувся Майдан, подібне може статися і в Росії. Тому пропаганда в межах Росії прагне показати, що українська революція була фальшивою.
Натомість українська сторона зосередила основну увагу на тому, що наша країна довгий час була зовсім нецікава іноземній спільноті як самостійна геополітична одиниця. Підтвердження цьому – мізерна кількість зарубіжних власних кореспондентів. За традицією, інформацію про події в Україні надавали журналісти з Москви та Варшави, що, безперечно, впливало на характер повідомлень. Наша країна зацікавила світові ЗМІ лише після Майдану. Але, на думку заступника головного редактора видання «Дзеркало тижня» Сергія Рахманіна, навіть зараз місце нашої країни в цьому медіадискурсі не дуже приємне:
– Сьогодні Україна подається дещо спрощено. Цьому є пояснення: достатньо довго ми не були цікаві європейським медіа, за винятком кількох країн, наприклад Польщі. Друга причина: змінилася сама журналістика й підхід до споживання інформації. І останнє: ми самі трохи завинили, бо надійних і фахових джерел інформації про Україну є замало.
Разом з тим більшість спікерів відмітили: ситуація змінюється, й навіть пересічні європейці поступово розуміють, що відбувається в Україні та наскільки це важливо у світовому контексті. Хоча не обходиться без негативу: частина європейських ЗМІ й досі воліє не зізнаватися собі, що в Україні саме війна. Можливо, причиною є те, що європейці не хочуть брати на себе відповідальність, адже на примарний «громадянський конфлікт» значно легше закривати очі, ніж на військову російську агресію.
военнослужащих
Хто має завдавати контрудари?
Ще однією актуальною темою на форумі було питання інформаційної політики та реакції української держави на російську пропаганду. Спікери запропонували декілька протилежних варіантів дій у цьому напрямку. Так, представник Міністерства інформаційної політики Сергій Костинський вважає, що держава не повинна займатися пропагандою. Її поле бою – інформаційна безпека й розвиток інформаційного простору країни.
– Зараз ми завершуємо перший етап – забезпечення окупованих територій інформаційною інфраструктурою. Другий етап, над яким ми будемо працювати, – це контент, закони про інформаційну політику, розвиток інформаційного простору тощо, – говорить Костинський.
А от пропаганда, за словами Костинського, має лягти на плечі незалежних ЗМІ – саме вони викликають найбільшу довіру мешканців окупованих територій.
Зовсім протилежний варіант пропонує редактор сайту «Четверта влада» Денис Казанський. На його думку, саме Міністерство інформаційної політики має бути основним органом контрпропаганди. Окрім того, Казанський наполягає на тому, що ворога «треба бити його ж зброєю»:
– Україна має провадити таку інформаційну політику, яка буде зрозумілою мешканцям Донбасу. Усе, що виходить із офіційних українських медіа, там сприймається як пропаганда. Відповідно, підхід має бути неформальним. Пропаганду не треба вести прямим текстом, а просто запускати елементарні інформаційні кампанії, які доводитимуть абсурдність російської пропаганди. Під час війни незалежні медіа не дають ради цим завданням – треба провадити ще й роз’яснювальну роботу.
Наразі є рік, щоб реалізувати всі отримані поради та рекомендації. Інакше ці важливі питання так і залишаться приводом для обговорення у вузькому колі журналістів, не знайшовши практичного втілення.