Худрук будинку культури в Запорізькій області вимушено залишила роботу через непорозуміння з владою
Два роки тому «Правда» писала про історію художнього керівника Гнаровського будинку культури Вільнянського району Олени Вдовиці, яку звільнили з порушенням трудового законодавства. Суд визнав такі дії незаконними та зобов’язав місцевого сільського голову поновити жінку на її посаді. Але після цього проблеми тільки набрали нового оберту.
военнослужащих
Судові тяжби
8 жовтня 2013 року голова Гнаровської сільради Олександр Доновський своїм наказом звільнив Олену Вдовицю із займаної посади художнього керівника будинку культури за статтею 40 КЗпП з формулюванням «за прогули». Після цього жінка почала захищати свої права в судових інстанціях. Цей процес був довгим, але результативним: 4 червня Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив позов Олени Вдовиці про визнання недійсним розпорядження Гнаровського сільського голови Олександра Донов-
ського про її звільнення, а також виніс рішення поновити її на посаді худрука сільського будинку культури. Суд зобов’язав стягнути з сільської ради на користь Олени Вдовиці заробітну плату за час вимушеного прогулу (з дня незаконного звільнення) в сумі 14 тисяч гривень та моральну шкоду – 3 тисячі гривень.
У відповідь Гнаровська сіль-ська рада подала апеляційну скаргу з зауваженням на порушенні судом першої інстанції низки законів та Кодексу судової етики. Сільський голова намагався довести, що Олена Вдовиця неодноразово була відсутньою на робочому місце через неповажні причини, тому її звільнення є цілком обґрунтованим. Але Апеляційний суд Запорізької області відхилив скаргу та залишив перше рішення в силі. Аналогічний результат був і після скарги у Вищий спеціалізований суд України. Таким чином, рішення набуло чинності, й Олена Вдовиця мала повне право повернутися на роботу в будинок культури, що вона і зробила. Проте за час її відсутності в закладі змінилося чимало речей.
военнослужащих
Нововведення по-гнаровськи
Однією з перших несподіванок після повернення на роботу для Олени стала відсутність обладнання для підготовки та проведення культурних заходів. Щоб забезпечити функціонування гуртків та якісне проведення різноманітних свят, худож-
ньому керівнику необхідний був хоча б мінімальний набір апаратури. Зі слів Олени Вдовиці, коли вона вийшла на роботу, обладнання знаходилося не в клубі, а у сільського голови Олександра Доновського. До нього вона і звернулася з проханням надати їй апаратуру, а також забезпечити в будинку культури доступ до Інтернету, щоб підбирати матеріал для сучасних музичних номерів. У відповідь вона отримала посилання на кризу в країні, через яку відсутня фінансова можливість придбати обладнання, а також зауваження: в селах Гнаровської сільської ради є мешканці, які володіють музичними інструментами – баян, гармонь, фоно, гітара. А щодо прохання забезпечити заклад доступом до Інтернету, сільський голова відповів, що вважає за необхідне вберегти Олену від майбутнього звинувачення в плагіаті.
І тут теж не обійшлося без зауваження: сільський голова зазначив, що освіта, стаж та матеріали сільської бібліотеки дозволяють при бажанні проявити фантазію та підібрати матеріали для номерів. Можливо, Доновський пропустив у зверненні Вдовиці слово «сучасний», інакше подібна відповідь виглядає нелогічно.
Ще одним нововведенням, з яким довелося зіткнутися Олені Вдовиці після поновлення на посаді, стала посадова інструкція, підписана новопризначеним директором будинку культури та сільським головою. Новий документ суттєво відрізнявся від колишньої посадової інструкції, затвердженої відділом культури і туризму Вільнянської РДА, яка в системі влади за рівнем є вищою, ніж сільські органи. Деякі нові обов’язки художнього керівника виявилися абсолютно нелогічними, з огляду на специфіку цієї професії. Наприклад, за новою інструкцією Олена Вдовиця мала «виконувати разові доручення сільського голови», «утримувати в належному стані, згідно санітарно-гігієнічних норм, закріплені приміщення», «приймати участь у благоустрої приміщень сільського клубного закладу та прилеглої території». Тобто вона повинна була працювати не тільки художнім керівником клубу, а й прибиральницею, технічним працівником, а також почасти помічницею сільського голови.
военнослужащих
Вимушене звільнення
За півроку роботи після поновлення було чимало ситуацій, які аж ніяк не сприяли роботі Олени. Врешті-решт вона звільнилася за власним бажанням. Але, за її словами, на
цьому сільський голова не заспокоївся:
– Заробітну плату за дні вимушеного прогулу мені заплатили з казначейства, яке, у свою чергу, взяло гроші з сільської ради. І тепер сільський голова каже, що це я забрала ці гроші. Начебто я підкупила суди, виграла справу, і тому сільська рада втратила гроші.
За словами Олени, вона б залишила в минулому неприємну історію зі звільненням, адже справу виграно. Але сільський голова аж ніяк не хотів забувати цю ситуацію. Фінал історії позбавлений позитиву: сільський будинок культури залишився без професійного художнього керівника, а діти та молодь – без гуртків самодіяльності. І це в селі, яке хоч і велике, але різноманіттям культурного життя похизуватися не може.
