У Запоріжжі пройшла перша книжкова толока
16-18 жовтня в Запоріжжі проходив безпрецедентний для міста захід – перший Міжнародний фестиваль «Запорізька книжкова толока». Десятки презентацій, дискусій, круглих столів та сотні книг – ось, що чекало на запорізьку публіку, м’яко кажучи, не обласкану подібними культурними подіями. «Правда» побувала на презентаціях нових і не дуже книжок українських та зарубіжних авторів і пропонує п’ять творів, які доводять: літературний простір в Україні різний, але, безумовно, запитуваний та перспективний.
Євген Положій «Іловайськ»
Як зізнається автор, він не збирався писати книгу про війну. Ідея народилася після спілкування з товаришем Юрієм Кононенком, який три тижні провів у місії «Чорний тюльпан», що займається пошуком тіл загиблих у зоні АТО.
– Вони знайшли понад 150 тіл загиб-лих під Іловайськом. У цей час офіційна інформація влади – 103 загиблих. Потроху я почав спілкуватися з людьми, які брали участь у тих боях. Збирався матеріал. Зрештою, вийшла книга. Я намагався з розповідей відновити події серпня минулого року. В книжці немає вигаданих історій. Але я, як письменник, нікого не звинувачую – це роблять бійці, які розповідають свої історії. Наприклад, у книзі є опис, як втікали генерал Хомчак та інші військові командири. Багато чого не сподобається Генштабу і штабові АТО. Але я не ставив собі за мету когось очорнити – це були тільки факти. Коли видавець звернувся до Міністерства інформації, щоб воно надало якусь допомогу з видання книжки, що розказує правду про ті події, ми почули: «Офіційно для нас цієї теми не існує». Такий собі котел мовчання. Книга стала тим підручним вибухом, яка цей котел розриває, – розповідає Положій.
Люди, які вже встигли придбати книгу, кажуть, що читати її вкрай важко. І сам автор цього не заперечує. Як приклад він наводить декілька новел. Історія прикордонника Сергія, якого медсестра після поранення два тижні ховала у морзі під тілами мертвих бійців, щоб його не знайшли терористи. Розповідь про бійця 42-го тербату Івана Погорелого, який разом з побратимами потрапив у засідку під Іловайськом, добу пролежав без допомоги майже нерухомий з тяжкими пораненнями, а коли побачив цивільну машину та з’явилася надія на порятунок, став свідком розстрілу авто. Сам Іван вижив та навіть прийшов на презентацію:
– Це унікальна книга, адже базується на реальних подіях, вона показує, що події під Іловайськом – це не ганьба, а подвиг.
военнослужащих
Володимир Єрмоленко «Далекі і близькі»
Це друга книга українського філософа та публіциста. Вона знайомить читача з історіями життя 12 філософів та письменників: Руссо, Казанова, Месер, Гофман, Мішле, Флобер, Шпільрейн, Дерріда, Зонтаґ, Барт, Ґарі, Турньє. Автор намагається спростувати думку, що цих людей треба сприймати як недосяжну велич. Він показує, що кожен з них є таким самим, як ми. З тими ж болями, стражданнями, сумнівами, подвійними пошуками.
– Автор, коли пише, не стільки висловлює себе, скільки долає. Намагається шукати якесь альтернативне «Я», альтернативне життя. Наприклад, Жан-Жак Руссо боявся говорити на людях, тому він почав писати. Або Гофман, який соромився свого тіла. Він показує, як з цього можна зробити літературу. Тому він і створює своїх персонажів без телес, людей, які постійно обмінюються тілами та образами. Одна з тем книги: сила мистецтва полягає в тому, щоб свої вади перетворювати в принади, свої мінуси – в плюси, страждання – на радість. У цьому сенсі їх життя не набагато інше, ніж наше.
Автор каже, що ми маємо розуміти обставини, за яких виникли ті чи інші думки:
– Коли ми читаємо Ніцше, ми маємо розуміти, що ця людина була хворою 200 днів на рік. Він міг працювати декілька десятків дні. Тому в нього така філософія – на межі болю та страждання. Але це не говорить про те, що така філософія є прийнятною для інших людей.
Книга не є довільною розповіддю Єрмоленка. Він вивчав листування та щоденники філософів, щоб більше дізнатися про їх особисте життя, звички, погляди.
– Дуже важливо вивчати досвід інших людей. Моя мета – показати, що людина має певну життєву траєкторію та певний досвід. Ця книга про наші життя. Вона дає можливість показати, яке множинне життя, – каже Володимир Єрмоленко.
военнослужащих
Василь Шкляр «Чорне сонце»
Василь Шкляр – автор якісної широкої полиці. Його твори швидко стають бестселерами, але назвати їх попсовими аж ніяк не можна. На презентації був справжній аншлаг – десятки людей хотіли отримати автограф автора «Чорного ворона» та «Марусі». Нова робота Шкляра – «Чорне сонце», за його словами, відрізняється від минулих творів документальною основою.
– З самого початку не хотів писати художнього тексту. Ми повинні все зафіксувати на документальному рівні, щоб не пропало жодне ім’я, – каже автор.
Книга присвячена бійцям батальйону «Азов», з якими він познайомився на початку трагічних подій 2014 року, коли ті ще називалися «Чорною ротою». У творі йдеться про їх фронтове життя та участь у військових операціях на Сході. Повість написана з натури, не змінено майже жодного позивного й імен волонтерів.
– Але жоден герой не несе відповідальності за сказане, якщо ж щось зарізке – це від автора, – запевняє Шкляр.
Розповідь йдеться від імені бійця «Азову» Олександра з позивним «Художник», якого Шкляр назвав «Маляр». За його словами, це був єдиний псевдо, який він змінив.
Назва «Чорне сонце» є невипадковою. Це священний знак, який з давніх часів забезпечував тісний зв’язок з предками, давав силу та витривалість. Наразі це символ батальйону «Азов».
военнослужащих
Павло Вольвач «Хрещатик Плаза»
Це другий роман колись запорізького, а тепер київського автора за останні 16 років. Він вийшов ще у 2013 році. У процесі видання від роману відмовилося два видавництва. Автору сказали, що його твір занадто переповнений політикою та може образити поважних людей. Але книгу, все ж таки, видало молоде видавництво «Український пріоритет». Роман розповідає про період роботи автора в київському бюро «Радіо Свобода». Але це не твір про окреме радіо або корпорацію, не про внутрішні стосунки співробітників бюро. За словами автора, все набагато ширше: він намагався відтворити цілу добу крізь призу «Радіо Свобода»:
– Це був найкращий пункт спостереження за українським суспільством. Величезна Україна сконцентрувалася тут. Кожного дня в офісі з’являлися найцікавіші люди країни.
Разом з тим, це не документальна та не журналістська праця. На першій сторінці написано: «Будь-які схожості між художніми героями цього тексту і реальними людьми – випадкові».
Книга вийшла після восьмирічної письменницької перерви. Автор пояснює це тим, що в нього ніколи не було ніяких зобов’язань – він писав лише тоді, коли хотів. Тому, на його думку, текст повністю визрів :
– Мені хотілося, щоб це було стилістично якісне структурне письмо і щоб читач дочитав до кінця. Мені здається, що вийшло.
военнослужащих
Умберто Еко та Жан-Клод Кар’єр «Не сподівайтеся позбутися книжок»
Книга-діалог вийшла у 2008 році оригінальною французькою мовою. Переклад видали лише у 2015 році. На «Запорізькій книжковій толоці» його презентувала сама перекладачка – літературний критик на журналістка Ірина Славінська. Робота представляє собою діалог двох європейських інтелектуалів: Умберто Еко та Жан-Клода Кар’єра. Книга починається з того, що Жан згадує виступ футуролога на саміті в Давосі у 2008, в якому той каже, що скоро книга зникне як вид. Як бачимо, за ці сім років паперовий варіант книги не тільки не зник, але й не втрачає популярності, якщо в індустріальному Запоріжжі є попит на книжкові ярмарки. Ірина Славінська, яка вже більше восьми років моніторить ситуацію на літературному ринку України, каже, що майбутнє в книги, безперечно, є:
– На папері з’являються красиві книжки з гарною поліграфією. А те, що є просто текстом, розважальні романи, поступово зникають. У подальшому з книгою щось відбуватиметься, але відбуватиметься нашими з вами руками. Те, що відбувається з книгою, залежить від того, чи ви ходити в книгарню, чи скачуєте книги безкоштовно на піратських ресурсах або на офіційних сайтах, чи порушуєте ви авторське право.
За словами Славінської, думка про те, що українська книга користується не дуже великим попитом, є дещо перебільшеною:
– Фахівці знають, що наклади наших книжок зростають. Правда, про це ніхто не говорить. Книжка дорожчає, але люди продовжують купувати, тобто попит є. Може, мільйонних накладів і немає, але ми знаємо прецеденти про наближення до сотні тисяч примірників. Тому наш ринок дуже перспективний, якщо над цим працювати.
военнослужащих
Першу «Запорізьку книжкову толоку» за три дні відвідало трохи більше шести тисяч запоріжців. Враховуючи те, що у місті живе близько 800 тисяч, цей показник дуже скромний. Але оскільки Запоріжжя є індустріальним центром та не може похвалитися масштабними культурними івентами, навіть ця цифра є позитивною ознакою. Тож і не думаємо позбутися книжок та сподіваймося, що з часом «Запорізька книжкова толока» виросте в справжню літературну подію дійсно міжнародного масштабу. Шанси і попит на це є.