Украинских аграриев пытаются «присадить» на плановый севооборот

Тем не менее, в моменты озарения, государство кидает свой беспристрастный взор на отрасль, которая является не менее важной для национальной экономики, чем ГМК, и выдает на-гора инициативы, которые, по мнению высоких чиновников, должны стимулировать сельское хозяйство, и как следствие, привести народ к «омріяній» продовольственной безопасности и благоденствию.
Вот только далеко не все «телодвижения» столицы находят отзыв в сердцах «пересічних» аграриев, «убивающих» тем временем (не будем скрывать) свою землю подсолнухом и рапсом, и профильных специалистов на местах. Один из самых противоречивых законов касается севооборота. Этим документом власть пытается повернуть фермеров лицом к принудительному плановому посеву тех или иных культур, что, в конечном итоге, по задумке инициаторов, должно привести «родючі землі» в надлежащее состояние и обеспечить планомерное развитие сельского хозяйства. Однако, этот закон не то что далек от совершенства, а, более того, обращает селян в своеобразную «семенную кабалу» и вряд ли поспособствует наращиванию ими оборотов производства своей продукции. Во всяком случае, такого мнения придерживается наш сегодняшний собеседник Дмитрий Бабминдра. Профессор и академик Украинской академии наук, преподаватель двух авторитетных запорожских вузов, который до этого на протяжении 18 лет возглавлял территориальное управление Гос-комзема, а, стало быть, знаком с проблемой не понаслышке.

– Дмитро Іванович, на вашу думку, яка на сьогодня одна з найактуальніших проблем для українських взагалі і запорізьких зокрема аграріїв?
– Є актуальна проблема. Дуже багато сільгоспвиробників криком кричать! Є указ Президента, що з’явився два роки тому, про еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь для кожного виробника товарів сільськогосподарської продукції площею більше 100 гектарів. Тобто такий фермер зобов’язаний замовити землевпорядній організації цей проект з метою, начебто, зберегти родючі ґрунти. Цей законопроект довгий час відкладали, а тепер, з цього року, він набув чинності. І тепер всі змушені замовляти цю документацію. Але я переконаний: зберегти родючість ґрунтів неможливо тільки сівозмінами. Це лише похідна від структури земельних угідь.
Стоит отметить, что Дмитрий Бабминдра уже подготовил специальный научный доклад по этому поводу, где говорится, что последовательность инноваций системного землеустроительного проектирования состоит из девяти пунктов, и севооборот занимает лишь седьмую строчку, «вежливо пропустив вперед» инвентаризацию земель с обязательной качественной оценкой плодородности грунта и природно-сельскохозяйственное районирования с целью определения наибольшей способности земель для урожайности тех или иных сельскохозяйственных культур. Ни того, ни другого, говорит Дмитрий Бабминдра, во всяком случае, в Запорожской области не сделано. Иными словами, инвентаризацию «богатства народного» провели – уже задокументировано, у кого и сколько гектаров, но вот что там уместно сеять и с какой периодичностью – одному Богу известно.
– Тобто цей указ розробляли не фахівці?
– Це м’яко кажучи. Одними сівозмінами ми родючість ґрунтів не збережемо! Ми не вирішимо питання ані економічні, ані екологічні, ані соціальні. Тому що треба змінити самі угіддя. Що на сьогодні воно таке? У нас питома вага у складі сільськогосподарських угідь в Запорізькій області – близько 85% рілля. Це катастрофа! У всіх цивілізованих країнах цей показник не перевищую 50%. Тобто в нас переорано земель майже вдвічі більше, ніж потрібно. Це не дає можливості влаштувати екологічно збалансований агроландшафт. Якщо ми землю всю «роздягнемо», то зливи і мороз просто знищать родючість. Відтак вести сільське господарство за рахунок великих територій – це безглуздя і катастрофа. Треба зменшити ріллю, «одягати» землю, збільшити екологічно стабілізуючі угіддя. Кому ці сівозміни потрібні? Вони не вирішують питання. Треба спочатку припинити орати землю отак бездумно і намагатися отримати валову продукцію за рахунок великих територій.
– Тож  яка зараз ситуація?
– А зараз люди пищать, бо їм нав’язують ці сівозміни! Але хіба ж можна приступати до цього, якщо не впорядкуємо угіддя? То саме назва цього указу – що «коні позаду, а телега попереду». Так, сівозміни треба вводити, але спочатку має бути саме в  упорядкування угідь.
– Чому ж цього не зроблено?
– Тому що не розуміють цього питання. Думають, що має бути 15% ріллі, 20%, скажімо, соняшник чи інші агресивні культури, а інше – пшениця і щось подібне. Це зовсім не так. Якщо ми не змінимо структуру угідь, а почнемо із сівозмін, ми незрозуміло що будемо мати. Я був у США. Там сівозміна може бути одна – «кукурудза, кукурдуза, зерно». Так, може бути «пар», але де ж ці культури розміщені? А розміщені вони на тій ріллі, де немає деградаційних процесів і є зрошення. А хіба можна робити сівозміни при нашій українській хаотичній структурі угідь?
– Ви спілкуєтеся з фермерами. Чому, окрім наведених вище факторів, вони категорично проти запропонованих державою сівозмін?
– Сьогодні кожен сільгос-птоваровиробник, у якого більше 100 гектарів площі, поставлений в умови, що він вимушений замовити цей проект згідно з Указом. Але, його виробництво визначає саме ринок. Чому так багато соняшника, який виснажує ґрунти? Чому не дотримуються парів? Та тому що інакше неможливо мати той прибуток, який він собі намалював в уяві. Так ось, якщо ми зробимо упорядкування угідь, соняшник ніколи не буде на тих землях, які деградують, або на тих, які потенційно непридатні для сільського господарства. Враховуватиметься усе, починаючи від природних умов і закінчуючи формою схилу. То добре, що сівозміни будуть, і людина приходитиме із соняшником через п’ять років на ту саму ділянку, але це не головне. Тому що соняшник, якщо попадає на деградаційні землі, то на порядок вищими будуть ці негативні процеси. Щоб екологія відповідала й економічним інтересам, й екологічним, треба змінити структуру угідь. І зацікавлені будуть розумно відновлювати ці землі, замість того щоб, як зараз, спалювати ту ж саму стерню. Разом із тим має бути контроль за родючістю землі.
– Кому, на вашу думку, вигідно впроваджувати ці «законодавчі» сівозміни?
– Здавалося б, ми виконуємо наказ влади, бо всі розуміють, що той самий соняшник висмоктує із землі весь її потенціал. І не знають, як із цього вийти, безграмотно виходять (чиновники. – Ред.), виходять у такий спосіб, який, в принципі, нічого не вирішує, і разом із тим не дають фермерам працювати в жорстких умовах сьогоднішнього ринку. Сільгоспвиробник не хоче такі сівозміни! Бо у нього – пшениця, кукурудза і соняшник. А один рік – «пар». Його влаштовує «чотирипольна» сівозміна, а йому нав’язуть, наприклад, «семипольну».
– Хто має робити ці проекти для фермерів?
– Це мають робити землевпорядні організації, які мають відповідну ліцензію. Втім, ця кадрова чехарда, яка відбулася у Держкомземі в останні роки, призвела до знищення фахового потенціалу, і багато людей просто не розуміють, як і що робити, користуючись тими постулатами, що були за радянських часів. Але в мене є всі інноваційні технології, які виходять з багаторічного досвіду.
– Скільки коштуватиме цей проект для фермерів?
– Беруть надзвичайно великі гроші (по разным данным, за оформление севооборота одного гектара фермер может заплатить порядка 100 гривен. Посчитать, во сколько обойдется «задукоментирование» тех же «минимальных» 100 гектаров, несложно. – Ред.), і само собою, землевпорядні організації дуже зацікавлені в тому, щоб у них замовляли цю обов’язкову послугу, а фермери, зрозуміло, не хочуть цього робити, бо треба викладати чималу суму за схему, за якою вони не мають жодного бажання працювати.
– З точки зору екологічної ситуації в регіоні – як сівозміни можуть її змінити?
– Сьогодні понад 50% сільськогосподарських угідь – це середньо- та слабозмиті ґрунти. Десь 30% – сильнозмиті ґрунти. Усього ріллі ми маємо 1 млн. 900 тисяч гектарів в Запорізькій області, і з них десь 560 га – це землі деградовані. Їх треба обов’язково виводити. Тому необхідно встановити на підставі інвентаризації площі, які непридатні для сільського господарства. І саме їх треба трансформувати як просторові бази для будівництва інфраструктури. Іншими словами, сьогодні земля відводиться як душа забажає, не враховуючи якісний стан ґрунтів. І це справжній парадокс. А з приводу того ж водного басейну – ми розуміємо, що подібне використання ґрунтів, коли така питома вага – близько 90% – призводить до ерозійних процесів – неприпустиме. Йдуть, звичайно, змиви. І, як результат, замулені річки, які протягом багатьох років намагаються розчистити. Втім, поки ми не прийдемо до раціонального використання землі, тобто зміни самої структури угідь, ці всі намагання марні!

Что говорят словари
Севооборот – чередование сельскохозяйственных культур на определенном участке в установленной последовательности. Севооборот может быть рассчитан всего на один год (например, с кукурузой и озимой рожью в качестве покровной культуры) или же на несколько лет. Его схема зависит от собственных потребностей хозяйства в той или иной культуре, рыночной конъюнктуры и качества угодий. Сельскохозяйственные растения различаются по многим показателям: потребности в питательных веществах, особенностям роста в разных почвенно-климатических условиях, оптимальной технике возделывания, способу ускорения, продолжительности вегетации, устойчивости к болезням и вредителям и, наконец, по трудозатратам при их выращивании. Все это учитывается при выборе схемы севооборота, который обычно включает одну или две товарные культуры, например кукурузу, пшеницу, хлопок, табак или томаты. С ними можно чередовать растения, дающие фураж, зеленое удобрение или служащие покровными культурами.
Цель севооборота – обеспечение стабильности и высокой доходности земледелия. При рационально построенном севообороте земля никогда не пустует и, следовательно, не подвергается эрозии. Зимой почву защищают покровные или предназначенные на зеленое удобрение культуры, которые затем либо оставляют на поверхности, чтобы защитить основной посев на первых этапах его развития, либо запахивают, чтобы растительная масса, разлагаясь, обогатила почву питательными веществами. Схемы севооборота часто приходится пересматривать, адаптируя их к изменениям в структуре почвы, содержанию в ней тех или иных питательных веществ, новым сортам, культурам и экономическим условиям. Правильный выбор севооборота и своевременная его модернизация – залог успеха современного земледелия.