Судьи о реформе, коррупции, ответственности

Суд советского периода
Незола Ирина Николаевна, судья Апелляционного суда Запорожской области:

– Я работаю уже около 40 лет в этой системе. Тогда была полная стабильность в законодательстве, прежде всего в трактовании права, их норм, годами наработанная судебная практика. Все знали, что должно быть именно так, а не иначе. Сейчас такой разнобой. Каждый новый закон принимается, трактуется то так, то сяк, то этак. Очень тяжело так работать. Приезжают специалисты из Высшего специализированного суда, принимают меры для того, чтобы достичь стабильности, вырабатывают единую практику. Но это все еще в стадии становления. А нам же работать сейчас нужно.
Что касается условий, то они стали намного лучше. Моя мама, например, 37 лет проработала судьей. Она была направлена на работу в Запорожье после окончания института в 1943 году, когда еще на Правом берегу шли бои. Так она рассказывала, что они в таких ужасных условиях работали. На вызов на заседание ехали на телегах, на лошадях, в неотапливаемых помещениях дела рассматривали. Тогда еще и тайна совещательной комнаты была незыблемой. Если судья зашел в совещательную комнату, то он не имел права оттуда выйти, пока не вынесет приговор. Независимо от того, ночь или день на дворе, закончился или не закончился рабочий день. Я хорошо помню, как еще ребенком мы маме и заседателям в совещательную комнату тайком носили еду, потому что они там ночевали без права выхода наружу.
И кадры были другими. Мама рассказывала, что в военное время человек приходил работать в суд, потому что у него есть орден, он воевал, он участник войны, не важно, что он не юрист, не знает законов. И так отправляли правосудие.
Но, наверное, ни для кого не секрет, что образование в советское время и нынешнее – это, как говорят, две большие разницы. Тогда действительно люди приходили по призванию, поступали по призванию, все экзамены сдавали, как положено, не деньгами измерялось все, а именно тем, что есть в голове. И специалисты были – не чета нынешним. У нас такая профессура была, каждый из них был живым памятником. Сейчас таких уже нет, к сожалению. И сегодня, конечно, есть толковая молодежь, но меньше чем хотелось бы.
Я 13 лет работала судьей районного суда. Начинала работу в Ленинском суде (его уже можно вносить в Книгу рекордов Гиннеса как самый неприспособленный для отправления правосудия суд), так я крыс живьем видела не один раз. И не только я, а и посетители. Заходишь в зал заседания, а она сидит за судейским столом и смотрит. Подходишь к ней на дрожащих ногах и ждешь, кто кого пересмотрит. Подходишь к столу, а она мчится куда-то. И такое было.
Когда я пришла в суд работать секретарем, мы еще в архиве застали дела, где приговоры были написаны на газетной бумаге чернильной ручкой, которая растекалась. Можете себе представить эти приговоры. Потом в свое время, когда мы упорядочивали архив в Ленинском суде, и это все уничтожалось, было даже жалко – потому что это живая история.
В этих планах, конечно, сейчас условия хорошие.

К единому мнению
Луспеник Дмитро Дмитрович, суддя судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України (ВССУ) з розгдяду цивільних і кримінальних справ, секретар пленуму ВССУ:

– Враховуючи, що законодавство постійно змінюється, деякі вимоги нормативних актів є взаємовиключними, незрозумілими, одна стаття суперечить іншій. Ми роз’яснюємо правові позиції вищого спеціалізованого суду, які напрацьовуємо, уточнюємо, що там малось на увазі постановою пленуму – чітким коротким викладом правової позиції. Ми надаємо методичну допомогу суддям місцевих апеляційних судів з виїздом на місця. Безпосередньо спілкуючись із суддями, бачимо ті проблеми, які виникають у суді. Там, де ми були, бачимо результат – скорочуються строки розгляду справи, практика в області стає більш-менш однотипною, однозначною.

– Які саме проблеми здебільшого виникають?
– У кожній області це різні проблеми. В Одеській області, Херсонській – земельні правовідносини. Це – курортні області, таких спорів більше. У Запорізькій області дуже багато питань виникає щодо кредитних зобов’язань, спорів, пов’язаних з іпотекою, порукою, з припиненням зобов’язань, зі спадкуванням у кредитних правовідносинах. Ці спори є дуже складними. Враховуючи те, що наша постанова пленуму роз’яснила дуже багато питань, банки, з однієї сторони, а споживачі банківських послуг – з другої, побачили, що обійти закон по тих ситуаціях, які були раніше, тепер неможливо. І тепер обидві сторони часто винаходять інші способи, щоб не виконувати договірні правовідносини, щоб по-іншому вирішити деякі питання. На місцях ми пояснюємо, як не допустити такого порушення закону.

– Які підстави здебільшого бувають для скасування рішень в касаційному порядку?
– Основні причини скасування, наприклад, по Запорізькій області – це неоднакове застосування норм процесуального права. Дуже часто змінювався процесуальний закон після постанов пленуму. І ці зміни були неоднозначні. І судді, на жаль, їх по-різному розуміли.
Дуже складна ситуація з повідомленням учасників процесу. Закон про поштовий зв’язок і Цивільно-процесуальний кодекс, які врегульовують направлення судових повісток, один одному не відповідають. Законодавець зміни не вносить, і, на жаль, через неповідомлення сторін (наприклад, сторона не з’являється через неотримання повістки) справу розглянути практично неможливо. Процесуальний регламент не вказує, як у цьому випадку поступати. Ми розказуємо, як можна зробити, щоб і закон не порушити, і справу своєчасно розглянути.
А інші підстави для скасування загальні – неправильне застосування норм матеріального права: суддя вважав, що саме так мав розглянути, але детальний аналіз права в системному зв’язку з іншими нормами вказує на те, що норма має застосовуватися по-іншому. Наприклад дуже багато по-різному розуміється така стаття, як відповідальність поручителя за кредитним договором, коли збільшується обсяг відповідальності. Дуже багато нюансів, коли потрібно і коли не потрібно брати поручителя. Кожну ситуацію в постанові пленуму не розпишеш – вона є індивідуальна.

– Стосовно нового КПК чи є вже якісь пояснення?
– Що стосується пленуму, палата у кримінальних справах зараз напрацювала дуже багато роз’яснень до того, як ті неузгодженості, які виникли, треба вирішувати. Знаючи, що набере чинності новий КПК, ми ще влітку прийняли першу постанову пленуму про розгляд справи в касаційному порядку щодо кримінального провадження, направили суддям апеляційних судів, науковцям, які спеціалізуються на кримінальному судочинстві, для того, щоб вони уже давали нам свої зауваження, пропозиції. Спірні питання за новим КПК вирішуються, два-три рази на тиждень проводяться наради. Питань, які не з’ясовуються, на сьогодні дуже мало.

Наука и практика
Ткачук Олег Степанович, суддя судової палати у цивільних справах ВССУ, вчений секретар Науково-консультативної ради при ВССУ:

– В Україні фактично відсутній прецедент. Скажімо, апеляційний суд розглядає справу районного суду, і ці рішення мають обов’язкове значення для конкретної справи, а не для всіх справ даної категорії чи для всіх територій. Наприклад, рішення Бердянського районного суду обов’язкове для судів Запорізької області, однак не для інших регіонів. Останні законодавчі новели, які були введені в дію зовсім недавно, – це крок до того, щоб запровадити судовий прецедент на рівні постанов Верховного суду, які ухвалюються за результатами перегляду рішень, ухвалених вищими спеціалізованими судами, тобто судами касаційної інстанції.
Є кілька видів трактувань законів: судове, наукове, логічне, історичне і багато інших видів побутових трактувань. Для того щоб зрозуміти певну норму права, яку ми застосовуємо, для того щоб роз’яснити дану норму права, основне завдання вищого суду – звести практику всіх судів України до одного якогось напрямку, щоб усі суди однаково застосовували норму права, яка стосується, наприклад, житлових прав чи прав на освіту, чи трудових прав в принципі, незалежно від того, в Запоріжжі чи в Харкові розглядається справа. Але для того щоб зрозуміти ту чи іншу норму права, нам потрібно її трактувати, тлумачити. Потрібно зрозуміти, яке правило в нормі записано. Інколи це дуже непросто зробити, тому що закон формальний, не обмежений кількістю життєвих ситуацій. А наука дозволяє з точки зору логіки, філософії права зрозуміти, що саме мається на увазі. Для цього у нас діє Науково-консультативна рада, куди входять поважні вчені, і вони дозволяють нам поєднати науку і практику. Вони базуються на практиці всіх судів, які застосовують ті чи інші норми права, на рішення Конституційного суду, Європейського суду з прав людини. Вчені не приходять і не говорять, що потрібно так чи так. Ми дискутуємо і приходимо до зваженого висновку, який орієнтує суди на певні рішення.
Наука і практика у нас пов’язані. І коли ми готуємо науково-практичний коментар, зараз, наприклад, у Вищому суді стосовно застосування різних норм щодо кредитних правовідносин, ми включаємо, окрім судової практики, теоретичні розробки. І така робота має всебічний комплексний характер. Тут не можна сказати, що у когось є перевага. Іноді думка вчених іде попереду, вони кажуть, що в нормативні акти треба внести зміни, це полегшить доступ громадян до правосуддя. Прислухаються до цього чи ні – це інше питання. Однак для нас це важливо, тому що окрім норм закону, є і дух закону.

– Як при завантаженості суддів вдається доносити до них методичні рекомендації? Чи є з цим проблема?
– За два роки вищий суд розглянув більше ста тисяч касаційних скарг. На касаційного суддю це 128 справ на місяць. В залежності від регіону на суддю апеляційного суду припадає до тисячі справ. Формування правової позиції, донесення її до суддівської спільноти дозволяє суддям уникнути системних помилок, розуміти матеріальний процесуальний закон, і це, у свою чергу, зменшує навантаження на апеляційні, касаційні суди, тому що людям фактично нема чого скаржитися через обґрунтування рішень. До того ж це впливає на те, що якщо сторона, яка відповідає, знає, що суди будуть йти строго за законом, не буде затягувати спір чи тяжбу, оскільки розуміє, що є усталена практика по всій країні з цього питання.
Законодавчий орган приймає закони, однак вони не будуть діяти до того часу, поки людина не відчує, що діє судовий контроль над виконанням тих чи інших законів. Це важливо і для стабільності суспільства, і для кожної окремою людини.

У суддів надзвичайно складна, непроста робота. Я б її порівняв з роботою священника, який кожного дня має спілкуватися зі своєю паствою, лікувати душі. Ми, можливо, душі не лікуємо, але ми багато в чому людям допомагаємо у вирішенні тих проблем, які в їхньому житті виникають. Незважаючи на те, яка категорія справ, люди йдуть до суду, коли самі не можуть вирішити проблему. Суддя має співчувати одній, іншій стороні – і ставати на один лише бік. Але всі ми свою роботу любимо, ставимося до неї з відповідальністю. І хотіли б, щоб нас розуміло суспільство і розуміли, що наша робота спрямована на благо. Є в нас помилки, всі ми, люди, помиляємося, однак ми – частина нашого українського народу.

Справка
Судейский корпус Запорожской области включает в себя 28 общих местных судов, где работают 194 судьи и Апелляционный суд Запорожской области, в котором работают 64 судьи.

Вчера, сегодня
Гриценко Сергей Иванович, заместитель председателя Апелляционного суда Запорожской области:

Изменения за 20 лет
– В начале 90-х были приняты законы «О статусе судей», «О судоустройстве» и др., которые, на мой взгляд, даже не попытались исправить сложившееся за те последние годы положение в стране, когда каждый судья стал независим. И ситуация складывалась так, что каждый судья был независимым «князьком». Это было неправильно. И вот почему. У силовых структур – милиции, прокуратуры, СБУ и судов – задачи разные, но цель одна – государство должно быть сохранено в любых обстоятельствах. Потому что государство – это большая семья. И надо было ломать такую ситуацию. На сегодняшний день она изменилась в корне, как в целом по Украине, так и у нас в области. Уже чувствуется, что, как и в семье есть глава, так и в государстве, и в судебной ветви власти есть тот, кто определяет, куда идти и как.

Изменилось материально-техническое обеспечение. Сейчас у каждого судьи есть помощник, свой секретарь, кабинет, компьютеры. Хотя с финансированием остались проблемы. Для того чтобы рассмотреть дело, нужно ориентировочно 300 грн на расходные материалы – бумагу, конверты и прочее, но сегодня государство выделяет на эти цели несколько гривен.
Изменилась сама структура. Появилась судебная администрация, которая отвечает за материально-техническое обеспечение судов. Сейчас закладывается отдельная статья расходов под судебную власть. Это кардинально изменило ситуацию в лучшую сторону. Изменились, естественно, и условия работы. Но не везде. Вы посмотрите, в каких условиях у нас работают Орджоникидзев-ский, Хортицкий и Ленинский районные суды в городе. В Хортицком суде, когда на улице минус 18, в кабинетах минус шесть. Они закрывают суд на две-три недели. На том месте раньше был обувной магазин. Его даже не перестроили, и там нет условий для работы: когда приходят новые судьи, у них даже нет кабинета – его за свои деньги судья обустраивает сам. И таких примеров много.

О коррупции
– Это правильно, что после вышесказанного этот вопрос. Хотя не только материальное состояние порождает коррупцию. Раньше при советской и коммунистической власти уровень был совсем другой. Тот же прокурор, тот же начальник милиции воспитывались в стройной системе, и система была построена так, что не мог он подняться по карьерной лестнице, если не соответствовал по моральным, нравственным и другим положительным качествам. И все это контролировала одна партия. И это длилось до горбачевских времен, когда начало ломаться общественное сознание. А после этого мир перевернулся – все стали решать деньги, а не убеждения и высокие нравственные и духовные цели. Сегодня на работу приходит молодой следователь, молодой судья, молодой прокурор, и он, мягко говоря, не в первую очередь думает, как правильно по закону принять решение. И это не его личная вина, это вина нашего общества. Потому что все сплошь построено на деньгах. И повышением зарплат коррупцию не искоренишь – денег много не бывает.

Больше 20 лет в Украине процветает коррупция. Начинать нужно с детского садика. Тогда ее можно устранить лет через 20. Если правильно продумать государственную программу, чтобы воспитывали детей, как коммунисты в свое время пионеров – была единая великая идея, была государственная программа, высокая идеология. Надо воспитывать не только судью, прокурора, надо воспитывать всех и каждого, чтобы он знал, что не имеет права нести, давать взятку.

Если взяться и попытаться навести порядок силовыми, законными методами – наказаниями, увольнениями, то результат будет только на какое-то время. Но во всей стране одномоментно за 5-10 лет – это нереально. Раньше как-то даже в вузах ни у преподавателей, ни у студентов не было таких понятий, как заплатить за экзамен, а сейчас все изменилось.

О трудностях
– У нас практически во всех городских судах судья рассматривает 340-380 всех дел в месяц. В больших городах везде большая нагрузка – в Донецке, Луганске, Харькове, Запорожье, Одессе, в Крыму. Их не сравнить с нагрузками, которые есть в других областях и района Украины. А есть суды, где судья рассматривает 40-50 дел в месяц. Это что касается физической нагрузки. А есть другая нагрузка. В гражданских делах, например, если люди между собой не смогли договориться, они идут в суд, а там по результатам хоть одна сторона все равно будет недовольна. И есть же люди разные – с разными эмоциями, разными мыслями, и они все ложатся на судью, которому их нужно пережить, пропустить через себя. Это психологическая нагрузка, сказал он для UARegion

Поэтому когда собираются все судьи области на совещание, что можно им сказать, когда видишь сам, в каких условиях они работают.

Вернуть доверие
– Можно или нельзя вернуть доверие, не знаю, но его надо заслужить, заработать. Человек, когда заболевает, хоть и пишут о врачах сплошь негатив, все равно идет в больницу. Когда его побили-ограбили – идет в милицию, о которой тоже отзываются, как правило, плохо. Когда где-то он считает, что другие не правы, а он прав, он идет в суд. Ну, а судьи кто? Вышли все из народа. Из такого же народа, какой проходит перед судьей. В советские времена старались в силовые структуры подбирать людей, которые действительно вышли из народа. Мало туда кто попадал из интеллигенции. Сейчас есть тенденция к потомственности профессии. И может это правильно. Ты, как старший в поколении, знаешь эту работу, все нюансы и можешь советовать своим детям, помочь, подсказать, и они будут меньше допускать ошибок. Главное – порядочность, добросовестность, профессионализм – тогда человек будет нужен и будет ценен.

Доверие людей нужно вернуть, но можно ли его вернуть и в какой степени. Думаю, если захотеть, то можно все.