День Соборности – точка невозврата? Киев. 19.01 — 22.01.2014. Фото с места событий

будешь мимо идти, вздохнешь: «Вот бывает ведь –
даже в нашей стране, к героизму не склонной вроде,
под огнем водомета так просто обледенеть,
и когда ни наступит весна, вы не оживете».

всех расставят по полочкам, и над крещенскою полыньей
над расстрельными списками будешь гадать. что имя.
узелковым письмом завязать куцый шарфик свой
и стоять до конца истории здесь с другими.
Ольга Брагинова

Здраствуй, мамо, я – екстреміст.
Я ношу синьо-жовтий прапор,
їжджу під межигірську хату,
ланцюгами єднаю міст.

Знаєш, мамо, я – екстреміст.
Я співаю «іще не вмерла…»,
я вважаю «героям – слава!»,
я до чорта ночей провела
з ліваками та ультраправими.

Мамо, я тепер екстреміст.
За усі наші люті гасла,
за шоломи, шарфи і маски
Мені світить до десяти.
Тож домів можу я не прийти.

У системи окремий хист –
нам ламати хребти і ребра.
І сьогодні нам дуже треба
не віддати своїх під тиск.

І який тепер сенс мовчати?
Я не маю чого втрачати.
Мамо, я тепер екстреміст.
Ольга Перехрест

Моя кохана чує новини і дуже хвилюється.
Її досі чомусь лякає чорний шолом.
Я стою на Майдані, на жовто-блакитній вулиці,
Поряд сивий дідусь потирає очі й чоло.

І нічого, здається, більше не має значення.
Тут і сльози, і усмішки, лід і гарячий чай.
Я стою на Майдані – і це моє спецпризначення,
Бо майбутнє сьогодні і тут – на моїх плечах.

Щоб не було ударів кийком, кулаком, пір’їною,
Щоб ніхто не мовчав, не ховався і не тікав,
Я живу на Майдані, який тепер став країною,
Що її так боїться неввічливий Ялинкар.

«Можеш мною пишатись, я знаю – тут кожен вистоїть,
На Майдані – всі справжні, і сила тепер у них».
Я стою, посміхаюсь і чую від неї у відповідь:
«Одягайся тепліше, на ніч обіцяють сніг»
Тетяна Власова