American dream dp1
Учениця запорізької гімназії №107, яка отримала можливість близько року навчатися в США в рамках некомерційної програми обміну для старшокласників FLEX, — про свої американські враження.
Серпень. Вперед в Америку!
— Так це ти студент по обміну?
— Так, це я.
— Було важко цього досягти?
— Було важко в це повірити.
Дійсно, повірити було важко… Упаковуючи речі в чемодан і прощаючись з друзями, в глибині душі я не вірила, що їду в незнайому країну на рік. А зрозуміла, що в Америці, тільки тоді, коли летіла на літаку з Вашингтону до столиці штату Південна Кароліна — місто Колумбію.
Моє перше враження про Америку
Аеропорт Колумбії. Акуратність, краса, простір. Весь аеропорт оброблений білим мармуром, у вікна світить сонце, посередині головного залу — грядка з пальмами. До речі кажучи, пальма — символ штату, вона зображена на прапорі, і взагалі Південну Кароліну називають Palmetto State.
Благополуччя з перебором
Прості американці — постійно усміхнені люди, безтурботно живуть в приміських затишних будиночках, оточених деревами і водоймами. Будинок — мінімум двоповерховий з триметровими стелями, десятьма кімнатами і чотирма ванними. У ньому — плоский телевізор розміром з три звичайних, по комп’ютеру на кожен поверх. Авто — по одному на члена сім’ї. У кожному дворі — обов’язково баскетбольний кошик і гойдалки. Ідеально підстрижені газони. Рівні доріжки.
Мій перший день в школі
Американська школа абсолютно не схожа на нашу! Будівля більше, чистіше і красивіше. На підлогах — килими, на стінах — картини, коридори повні народу. Перед уроками учні збираються в спеціальних класах, які називаються homeroom.
У перший день нам довго і нудно розповідали про шкільні правила. Всім роздали розклади. До слова, предмети я вибирала сама з дуже довгого переліку. Вибрала 20, але виявилося, що на рік їх повинно бути всього вісім — по чотири на півріччя. При цьому за час навчання в школі для старшокласників потрібно обов’язково пройти історію США і математику. На додаток до цих предметів я вибрала фотографію, веб-дизайн, англійську, креативне письмо, драму і астрономію. І кожен день, в одній і той же послідовності — чотири пари!
Мій перший день в школі пройшов нормально. Всі вчителі запитували, чи все мені зрозуміло, чи не занадто швидко вони говорять? Учні, коли дізнавалися, що я студентка по обміну, цікавилися звідки, а коли чули, що з України, вигукували «О, круто!».
Загалом, перший шкільний день підтвердив мою думку про американців як про постійно усміхнених, веселих, доброзичливих, бажаючих дізнатися про тебе більше і готових допомогти… В цілому ж, мені тут сподобалося.
Дрес-код
Дрес-код в американській школі своєрідний. Обмеження стосуються глибини декольте, ступеня обтягування одягу і довжини спідниці — вона повинна бути не вище, ніж на долоню від коліна. А ось у в’єтнамках або розтягнутому одязі ходити не забороняється. Нікого не дивує і учениця, яка з’явилася у дворі школи в піжамі… За чотири місяці навчання мене «раздрескоділи» лише одного разу — медсестру не задовільнила моя сукня в обтяжку, і я відправилася переодягатися в видані мені широченні казенні штани і футболку.
Що мені не подобається в Америці?
Під час мого перебування в США не сподобалися мені дві речі. По-перше, я терпіти не можу тутешні домашні завдання. Особливо з історії США. Уявіть собі: підручник більш ніж в тисячу сторінок… Все це ми повинні вивчити за півроку! Так що ми мчимо галопом, я нічого не встигаю ані зрозуміти, ані запам’ятати. Зрозуміло, що кожен день нам задають величезне домашнє завдання. І, звичайно ж, у вересні у мене оцінки з тестів були гірше за всіх у класі — 64-66%, в перекладі на нашу систему — «коли» і двійки.
Інша проблема — американські хлопчики. Їхні хлопці — це справжній кошмар! Приблизно 30% юнаків в Лексінгтон Хай Скул — геєподібні істоти в «узкачах» з зачіскою а-ля Джастін Бібер. Може, вони й не «блакитні», але дивитися на симпатичну веселу струнку (!) дівчинку, котра зустрічається з хлопцем з кучерявим волоссям до плечей, особисто мені сумно і гидко.
Ще 30% хлопців — чорношкірі, що, само по собі, не погано, але хлопці з дредами, в брюках, що бовтаються на рівні колін, або з татуюваннями по всьому тілу мене чомусь не вражають. В останні 40% входять товсті і просто некрасиві. Так що нормальні хлопці зустрічаються тут з частотою приблизно один з 30.
Мій звичайний американський день
Близько 7.30 хост-мама будить мене і мою сестру Одрі. Після того, як ми умиваємося і одягаємося, нас звуть снідати. Зазвичай на сніданок їмо пластівці з молоком і фруктами, омлет, оладки, тости з вершковим сиром. Загалом, приблизно те ж, що їдять і в наших широтах. Після сніданку у нас залишається час зібрати рюкзак і, звичайно ж, нафарбуватися.
Отже, приблизно за двадцять хвилин на дев’яту ми залишаємо будинок. Хост-мама і сусідка зазвичай по черзі возять нас в школу. Нас — це мене, Одрі і сусідську дівчинку Мелорі. До речі, моя хост-мама за національністю італійка, а сусідка — японка.
Приїжджаємо ми зазвичай не до парадного входу школи, а до того, який веде в кімнату оркестру. Через те, що в школі дуже багато дітей, локерів (індивідуальних шафок) на всіх не вистачає. А у кожного оркестранта є своя поличка, куди ми зазвичай і кладемо все зайве.
Потім йдемо до головного холу, де зазвичай перед уроками збираються студенти. Часто до початку занять я спілкуюся з російськомовною подругою, дівчинкою-киргизкою, теж фіналісткою FLEXа. Так що споріднена душа знайшлася.
На початку кожного дня по шкільному радіо президент школи доповідає нам про погоду, пропонує піднятися і стати обличчям до американського прапора з покладеної на серце рукою — в США патріотизм виховується з пелюшок.
Go cat band — змагання по-американськи
Трохи про «гвардію». Це — вид позашкільних занять, куди я записалася ще в Україні. Сучасні colorguard — танцювальне шоу під музику з використанням реквізиту: прапорів, шабель, рушниць. Найближчий аналог в Україні — проект «Майданс», з тією відмінністю, що в Америці набагато більше значення має оркестр, що марширує і грає живу музику.
В день змагань ми повинні були репетирувати з дев’ятої ранку. Я тільки встигла абияк поснідати. Як є — з мокрою головою, без макіяжу, в перших-ліпших шортах і футболці, з наспіх зібраною сумкою — я заскочила в машину. Приїхавши до школи, я виявила там 35 напівсонних зомбі, одягнених здебільшого в піжами.
Погода була дуже холодна і вітряна. Слава Богу, якраз до цього дня стали у нагоді наші костюми: штани та кофти з довгими рукавами і вишитим ім’ям кожного. Прийшли на футбольне поле, стали практикуватися.
Після обіду в першу чергу ми зробили зачіски, рясно залив їх гелем, лаком і всіма іншими підручними засобами, і знову репетирували.
До речі, тема нашого виступу — аргентинські мрії. Керівники «гвардії» перетворили 34 американки, одну японку і одну українку в аргентинок. Ідея нашого виступу проста: спочатку «гвардія» під оркестр, який грає аргентинську музику, виходить в коричневих мішкуватих сукнях і червоних хустинках в квіточку, зав’язаних а-ля піонерський галстук. Всю першу частину «гвардійці» танцюють з прапорами бежево-коричнево-зелено-червоних відтінків. Загалом, ми намагаємося розкрити образ простих аргентинських колгоспниць.
Після закінчення першої частини «гвардія» швидко знімає з себе цей коричневий жах і повторно з’являється вже в червоних сукнях з двома червоними прапорами в руках. У третій частині ми танцюємо з рожево-червоно-золото-жовтими прапорами. Протягом шоу фігурують танцюристи танго, танцюристи з шаблями і танцюристи з рушницями. Така ось Аргентина…
Після репетиції ми занурилася в шкільні автобуси – адже змагання проходить в іншій школі. Там нас чекав шведський стіл з гамбургерами, хот-догами, салатами, фруктами та іншою смачною і безкоштовною їжею. Після швидкої вечері ми знову поспішали — на цей раз переодягнутися і попрактикуватися перед виступом. Швидко повторивши три частини, ми всі молилися, взявшись за руки. Потім весь оркестр з «гвардією» зібрали в гурток, сказали напутні слова і помолилися, поклавши один одному руки на плечі. Далі ми зібрали наші прапори і стрункими колонами вийшли на поле.
Всього участь в змаганні приймали близько 15 оркестрів. В результаті ми перемогли в номінаціях «Краща музика», «Кращі візуальні ефекти», «Краща кольорова «гвардія». Також ми зайняли перше місце і отримали Гран-прі. Нашій радості не було меж. До речі, моя хост-сім’я теж була присутня на цьому змаганні. Батьки допомагали з реквізитом, а старша сестра дивилася виступ з трибуни, заплативши за це вісім доларів.